Велосипед

Я в сільську школу за дітьми їжджу на велосипеді. Старшого просто супроводжую, а меншу везу у велокріслі. Вражень завжди море, це ж їдеш по полю цілих три кілометри, то метелик, то пташка, то просто горизонти неймовірні. Можна їхати і співати СлавкА Вакарчука вголос або думати щось своє… А сьогодні мали цілу пригоду. Зарядив дощ, чергувалися вони два: то нудна мжичка, то злива. Я все надіялася, що вони закінчаться, хоча все одно грунтова дорога мокра безнадійно. Нічого не закінчувалося, а час вже наближався до дзвінка з уроків. Зібрала в торбу дитячі дощовики і гумові чоботи, надягла вітровку і крокси (бо мій дощовик з гумаками мило так у місті залишилися), отримала благословення від дівчат зі скапу і поїхала.

Я допускала, що їхати по мокрій дорозі не так, як по сухій. Ага, ну зовсім не так. Тіло таке напружене, що певно матиму крепатуру завтра. Просто їхати реально слизько! По траві ще більш-менш, а там, де грунт – просто заносить. І нога з педалі зісковзує. І з гори не помчиш, навпаки – тормозиш ніжно-ніжно. Під гору в найкращому випадку буксуєш, а так то злазити треба. Назад з вантажем попереду (портфель шкільний) і позаду (першачок 20-кілограмовий і балакучий) то як новий рівень перешкод. Заноси мусиш ліквідувати зовсім, бо ж впасти є більша вірогідність. На вузеньку стрічку травяної частини стежки теж важче попасти, кермо водить неймовірно. Донька позаду всю дорогу читала мантру «ми зможемо! Ми зможемо!» Ну, та й змогли. І не змерзли, і веселі роздягалися, бо мокре було все. Потім ще додалася радість – почався такий собі ураганець, а ми встигли раніше!

То що я хочу сказати. Велосипеду моєму більше десяти років. «Аист» білоруський. Люблю дуже, ага. Але якось так сьогодні подумалося, що можна було б якісь шини спеціальні мати, ну і інші примочки велосипедні… Хай-но у нас європеїзують дороги, щоб були велодоріжки, а до них додалися законослухняні водії автомобілів. То вже тоді я подумаю про тюнінг чи апгрейд. Хочеться отак пересуватися, залежачи лише від себе.

----------------------------------

Я в сельскую школу за детьми езжу на велосипеде. Старшего просто сопровождаю, а меньшую везу в велокресле. Впечатлений всегда море, это же едешь по полю целых три километра, то бабочка, то птичка, то просто горизонты невероятные. Можно ехать и петь Славика Вакарчука вслух или думать что-то свое ... А сегодня вот целое приключение. Зарядил дождь, чередовались два: то моросил затяжной мелкий, то ливень. Я все надеялась, что они закончатся, хотя все равно грунтовая дорога мокрая безнадежно. Ничего не заканчивалось, а время уже приближалось к звонку с уроков. Собрала в сумку детские дождевики и резиновые сапоги, надела ветровку и кроксы (потому что мой дождевик с сапогами мило так в городе остались), получила благословение от девушек из скайпа и уехала.

Я допускала, что ехать по мокрой дороге не так, как по сухой. Ага, ну совсем не так. Тело такое напряженное, что вероятно будет крепатура завтра. Просто ехать реально скользко! По траве еще более-менее, а там, где грунт  - просто заносит. И нога с педали соскальзывает. И с горы не помчишь, наоборот - тормозить надо нежно-нежно. Под гору в лучшем случае буксуешь, а так то слезать надо. Назад с грузом спереди (портфель школьный) и сзади (первоклассник 20-килограммовый и разговорчивый) то как новый уровень помех. Заносы надо ликвидировать совсем, ведь упасть есть большая вероятность. На узкую ленту травяной части тропы тоже труднее попасть, руль водит невероятно. Дочь позади всю дорогу читала мантру «мы сможем! Мы сможем! »Ну, и смогли. И не замерзли, и веселые раздевались, потому мокрое было все. Потом еще добавилась радость  - начался ураганець, а мы успели раньше!

Так что я хочу сказать. Велосипеду моему более десяти лет. «Аист» белорусский. Люблю очень, ага. Но так сегодня подумалось, что можно было бы какие шины специальные иметь, ну и другие примочки велосипедные ... Пусть только у нас европеизируют дороги, чтобы были велодорожки, а к ним добавились законопослушные водители автомобилей. То уже тогда я подумаю о тюнинге или апгрейде. Хочется так передвигаться, завися только от себя.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *