Ставок. Толока.

Якщо пам’ятаєте, ми вирішили створити у себе ставок. Початок описаний тут, далі є трошки продовження. І останнє засекречене згадування було ось тут. Справа в тому, що в процесі мого докладу по темі води виникла пропозиція приїхати до нас і практично допомогти зі створенням ставка! Це було вигідно усім: мені – бо це допомога і поради, учасникам – бо це практика, якої вони досі не мали. Вдома я усе владнала з чоловіком, і ми стали чекати весни, щоб спланувати толоку і підготуватися, а також провести деякі курси по пермакультурі. Але 1 березня на мою країну напали, почалася війна. Признаюсь чесно – це мене підкосило так, що не те що ставок, мені було несила навіть засівати грядки (зараз, восени, я бачу ці сумні результати). Крім  того, були і інші причини, чому толоку ми відкладали та відкладали…

Ще додатково так сталося, що головний порадник, дизайнер, та що там – мозок проекту – не зміг приїхати. Коли ми з нею спілкувалися – я все розуміла. А от донести до інших – це справа непроста, тут я переконалася, що ніякий з мене викладач не вийде.

Отже, майже в кінці літа я поспіхом таки оголошую толоку. На жаль, зголосилося дуже мало людей, але мене виручили мої друзі, приїхавши цілими сім’ями. Я готувалася, закупила продукти, розробила збалансоване меню, охоплюючи інтереси вегетаріанців, підготувала спальні місця, тощо. Вже пройшов місяць після цієї події, емоції вляглися (можливо аж занадто, може тепер щось важливе упущу в розповіді), бо тоді, відразу після толоки, у мене був мало не шок, ну розчарування від своєї затії зі ставком то точно.

Одна з вагомих перешкод виявилася у погоді. Прогноз чітко і ясно казав: сильний дощ. Так і було, дякую, що не цілий день. В перервах ми таки ходили до ставка і копали. Але що там кардинально можна було зробити десятьом людям за кілька годин, якщо хотілося б, щоб то тривало два дні… Але найголовніша біда крилася в мені. Бо виявилося, що недаремно у мене всередині все бунтувало на навчанні взимку проти публічних виступів. Ну, не викладач я, не викладач. Не змогла я пояснити людям те, чого мене навчила дизайнер. Та і знань у мене не було, я не могла багато чого просто довести, просто відповідати на питання. І я досі перебуваю в розчаруванні… Не тим, що я не змогла, а тим, що думала – зможу.

Весь цей час після толоки я намагалася зосередитися на позитивних її результатах. А вони були! Навіть те, що я тепер точно знаю, як НЕ треба її проводити. Мусить залізно бути два пункти: толковий керівник події і багато учасників. Ще мене дуже мучило, що люди втомилися, вважають, що роблять непотрібну роботу. Хоча потім, на наступний день я з багатьма зізвонювалася і чула приємні відгуки, що було все нетрадиційно і весело. Почула компліменти, що у мене гарні друзі. А так і є! Дуже вам вдячна, реально! І пишаюся!

Так а що ж зі ставком – запитаєте ви. Ну, після толоки він виглядає так, як на першому фото. Зробили одну терасу, і настав вечір. Далі остаточного рішення, на жаль, поки немає. З одного боку – зроблені береги треба засівати-засаджувати рослинністю, щоб укріпити їх. З другого – я вважаю, що вони досі не такі, як треба, тому нема смислу їх засівати. Також потрібно поглибити дно хоча б на метр. Вручну це довго, важко і знову-таки потрібно багато людей. Або екскаватор, на пошуки і оплату якого ми поки не готові. І найбільше мене засмучує факт, що вкотре я втратила сезон для посадок навколо ставка, а багато саджанців уже досягли критичних розмірів і потребують термінової пересадки  (зараз вони у мене ростуть щільненько в розсаднику).

Як бачите, не допоміг мені цей місяць дозріти на написання гарного тексту, все одно він вийшов якийсь депресивний… Ну, мусить лишитися для історії.

-------------------------------------

Если помните, мы решили создать у себя пруд. Начало описано здесь дальше есть немножко продолжение. И последнее засекреченное упоминание было вот здесь. Дело в том, что в процессе моего доклада по теме воды возникло предложение приехать к нам и практически помочь с созданием пруда! Это было выгодно всем: мне - потому что это помощь и советы, участникам - потому что это практика, которой они до сих пор не имели. Дома я все уладила с мужем, и мы стали ждать весны, чтобы спланировать толоку и подготовиться, а также провести некоторые курсы по пермакультуре. Но 1 марта на мою страну напали, началась война. Признаюсь честно - это меня подкосило так, что не только пруд, мне было невмоготу даже засевать грядки (сейчас, осенью, я вижу эти печальные результаты). Кроме того, были и другие причины, почему толоку мы откладывали и откладывали ...

Еще дополнительно так случилось, что главный советчик, дизайнер, да что там - мозг проекта - не смог приехать. Когда мы с ней общались - я все понимала. А вот донести до других - это дело непростое, здесь я убедилась, что никакой из меня преподаватель не получится.

Итак, почти в конце лета я поспешно объявляю толоку. К сожалению, согласилось очень мало людей, но меня выручили мои друзья, приехав целыми семьями. Я готовилась, закупила продукты, разработала сбалансированное меню, охватывая интересы вегетарианцев, подготовила спальные места и т.д.. Уже прошел месяц после этого события, эмоции улеглись (возможно слишком, может теперь что-то важное упущу в рассказе), потому что тогда, сразу после выгона, у меня был почти шок, ну разочарование от своей затеи с прудом точно.

Одно из весомых препятствий крылось в погоде. Прогноз четко и ясно сказал: сильный дождь. Так и было, спасибо, не целый день. В перерывах мы всё же ходили к пруду и копали. Но что там кардинально можно было сделать десятку людей за несколько часов, если хотелось бы, чтобы это продолжалось два дня ... Но самая беда крылась во мне. Потому что оказалось, что не зря у меня внутри все бунтовало на обучении зимой против публичных выступлений. Ну, не преподаватель я, не преподаватель. Не смогла я объяснить людям то, чему меня научила дизайнер. Да и знаний у меня не было, я не могла много чего просто доказать, просто отвечать на вопросы. И я до сих пор нахожусь в разочаровании ... Не тем, что я не смогла, а тем, что думала - смогу.

Все это время после толоки я пыталась сосредоточиться на положительных ее результатах. А они были! Даже то, что я теперь точно знаю, как НЕ надо ее проводить. Должен железно быть два пункта: толковый руководитель события и много участников. Еще меня очень мучило, что люди устали, считают, что делают ненужную работу. Хотя потом, на следующий день я со многими созванивалась и слышала приятные отзывы, что всё было нетрадиционно и весело. Услышала комплименты, что у меня хорошие друзья. А так и есть! Очень вам благодарна, реально! И горжусь!

Так а что же с прудом - спросите вы. Ну, после толоки он выглядит так, как на первом фото. Сделали одну террасу, и наступил вечер. Далее окончательного решения, к сожалению, пока нет. С одной стороны - сделанные берега надо засевать-засаживать растительностью, чтобы укрепить их. С другой - я считаю, что они до сих пор не такие, как надо, поэтому нет смысла их засевать. Также нужно углубить дно хотя бы на метр. Вручную это долго, трудно и опять-таки нужно много людей. Или экскаватор, на поиски и оплату которого мы пока не готовы. И больше всего меня огорчает факт, что я потеряла сезон для посадок вокруг пруда, а многие саженцы уже достигли критических размеров и требуют срочной пересадки (сейчас они у меня растут плотненько в питомнике).

Как видите, не помог мне этот месяц созреть на написание хорошего текста, все равно он получился депрессивный ... Ну, должен остаться для истории.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *