Щоб я колись подумала, що буду на сплаві чи в печери полізу? Але ні, і для таких є варіанти. Читала я, звичайно, про ого-го які сплави, з екстримом, порогами, рятівними жилетами… Наш на фоні цього такий, понарошковий. Але тим не менше, галочку поставила))).
Та спочатку про печери. Чи навіть про організаторів. У Львові є команда, які возять великими автобусами людей, знайомлять з красотами країни і отак легенько дають пощупати свої сили, не дуже ризикуючи))). Сплав мене не дуже лякав (сказали – дітям можна, значить і я витримаю), а от печееееерииии!.. Але хлопці сказали, що маршрут для початківців…
Приїхали на базу, нарядилися:
База цікава, її господар – патріот і харАктерний чоловік)))), нам тихенько пояснили, кого він не любить, щоб ті мовчали при можливості))).
Пішли до печери:
Нам роздали ліхтарики, провели інструктаж. Заходимо, велика печерна зала… І тут раптом відразу коридорчик і відразу вузький і низький, треба присідати і втискуватись. І я відчуваю, що мені нема чим дихати і взагалі у мене таки є клаустрофобія, і треба про це сказати, поки ми ще на початку шляху. Але чось не сказала, не було часу, потрібно було пролазити і не відставати від групи. А там якось адаптувалась. Шлях наш був різний, де рачки, де по-пластунськи, де на спині, а де і вниз головою. Велику роль в психологічній адаптації грала сама наша група, бо репліки були про гіпс, і про те, що «дівчино, ви молодець, що ви істерите, бо я радію, що цього разу це не я», всяке, коротше кажучи. В найскладнішому місці провідник сидів над кожним з нас, проповзаючим на спині, хвалив «ви така худенька, прошмигнете тут якнайлегше», а потім розповів, що в цьому місці бувають істерики.
По поверненню нас на базі нагодували шикарним обідом з борщиком і пловом.
Ще цього дня ми відвідали Джуринський водоспад, освіжилися у ньому, погуляли біля старовинної розваленої вежі і поїхали на місце ночівлі, на берег Дністра. Поставили намети, повечеряли, посиділи біля вогнища… Простий перелік такий, але скільки в ньому іншого, відмінного від домашнього побуту)))). Реально дуже круто!
І ранок був гарний, теплий, смачний:
І почали ми наш сплав на катамаранах. Це зовсім не екстримально, катамарани не перевертаються, навіть жилети одягати було не обов’язково, хоча я одягла))). Головне завдання – гребти. Кілька годин на сонці, розглядаючи мальовничі берега Тернопільщини під невпинні жарти учасників групи.
Вдома думали, що болітиме все тіло, але ми загартовані хутором, тому боліла тільки одна точка – дуже жорсткі сидіння були в катамарана.
Наостанок про нашого гіда: Василь здивував особисто мене ідеальним балансом вичерпного інформування і ненав’язливості – не дуже поширена чеснота у наш час.
=============
Чтобы я когда-то подумала, что буду на сплаве или в пещеры полезу? Но нет, и для таких есть варианты. Читала я, конечно, про ого-го какие сплавы, с экстримом, порогами, спасительными жилетами ... Наш на фоне этого такой, понарошковий. Но тем не менее, галочку поставила))).
Сначала о пещерах. Или даже об организаторах. Во Львове есть команда людей, которые возят большими автобусами людей, знакомят с красотами страны и так легонько дают пощупать свои силы, не очень рискуя))). Сплав меня не очень пугал (сказали - детям можно, значит и я выдержу), а вот пещееееерыыыы! .. Но ребята сказали, что маршрут для начинающих ...
Приехали на базу, нарядились. База интересная, ее хозяин - патриот и харАктерный человек)))), нам тихонько объяснили, кого он не любит, чтобы те молчали по возможности))).
Пошли в пещеру. Нам раздали фонарики, провели инструктаж. Заходим, большая пещерная зала... И тут вдруг сразу коридорчик, и сразу узкий и низкий, надо приседать и втискиваться. И я чувствую, что мне нечем дышать и вообще у меня оказалась клаустрофобия, и надо об этом сказать, пока мы еще в начале пути. Но чего-то не сказала, не было времени, нужно было пролезать и не отставать от группы. А там как-то адаптировалась. Путь наш был разный, где на четвереньках, где по-пластунски, где на спине, а где и вниз головой. Большую роль в психологической адаптации играла сама наша группа, так реплики были о гипсе, и о том, что «девушка, вы молодец, что вы истерите, я радуюсь, что на этот раз это не я», всякое, короче говоря. В сложном месте проводник сидел над каждым из нас, проползающих на спине, хвалил «вы такая худенькая, прошмыгнете здесь легче», а потом рассказал, что в этом месте бывают истерики.
По возвращению нас на базе накормили шикарным обедом с борщиком и пловом.
Еще в этот день мы посетили Джуринский водопад, освежились в нем, погуляли возле старинной разрушенной башни и поехали на место ночевки, на берег Днестра. Поставили палатки, поужинали, посидели у костра ... Простой перечень такой, но сколько в нем другого, отличного от домашнего быта)))). Реально очень круто!
И утро было хороший, теплым, вкусным.
И начали мы наш сплав на катамаранах. Это совсем не экстремально, катамараны не переворачиваются, даже жилеты надевать было не обязательно, хотя я надела))). Главная задача - грести. Несколько часов на солнцепеке, рассматривая живописные берега Тернопольщины под беспрестанные шутки участников группы.
Дома думали, что будет болеть все тело, но мы закаленные хутором, потэому болела только одна точка - очень жесткие сиденья были на катамаране.
Напоследок о нашем гиде: Василий удивил лично меня идеальным балансом исчерпывающего информирования и ненавязчивости - не очень распространенная добродетель в наше время.