Київ червневий: коротко про плюси-мінуси

КиївПерша частина.

Друга.

Третя.

Четверта.

П’ята

Я люблю Київ, і давно)))). Вперше була там в класі 5-му, в таборі, доречі. Із того, що пам’ятаю, виступала на радіо з докладом про кроликів)))), бо була членом гуртку на станції юних натуралістів. Досі відчуваю жах від мікрофону, як вчепилася в листок докладу попри пораду ведучого розповідати своїми словами… А ще мене чоловік возив туди на День Валентина… А потім їздила ще, і ще…

Приємно вражають кияни. По-перше, кондуктори не беруть грошей за проїзд дітей, хоча в переліку пільговиків їх нема. У нас в місті з 6-ти років уже платно, причому водій уважно дивиться, не пропустить, іноді прискіпливо запитає, чи часом нема уже шість? По-друге, в транспорті мені завжди, ЗАВЖДИ поступалися місцем, бо я з дитиною. Аж іноді незручно було… А ще була цікава історія. Я йшла за сином в табір, дорога була вверх по вузеньким сходам, де дві людини не розминуться. І при цьому розмовляла по телефону. Зверху стояло чоловіки чотири, я піднімалася швидко, розуміла, що мене чекають, щоб пройти. І раптом чую в свою адресу відбірні матюки на предмет телефону. Я погано реагую і на лайт-лайку, а тут таке… Вискочила з тих сходів кулею. І тут… Коротше, хлопці навчили того філолога чемності, наскільки я могла побачити, швидко віддаляючись (бо я ще й в табір спішила за Мішкою), ще й заставили крикнути мені вибачення. Отаке.

Київ чистий. Ну, звісно, я не була всюди, напевно є різне, але те, що представлено туристам, критики не визиває. З мінусів лише засилля тополь, бідні алергіки… Кажуть, що для швидкого озеленення їх колись насаджували, бо вони швидко ростуть, ну і біля Дніпра ростуть як водолюбні. [З тих пір зустрічаю іншу інфу про тополі, і вже не така категорична.]

Розваги цілком можна знайти по бюджетним цінам. І поїсти також.

Великі відстані - це, звичайно, факт сумний, часу вбивалося дуже багато, іноді накочувала хвиля відчаю. Хоча на метро якось все динамічно, не так сумно. А міська електричка - це взагалі диво і порятунок, швидка, тиха, нас до дач підвозила ідеально.

З продовольчими магазинами бардак на мій провінційний погляд)))). Великі супермаркети далеко виявилися, риночки біля станцій метро якісь підозрілі щодо якості продукції ... Ну, це ще й через наше місце проживання так вийшло, не в усьому ж має везти)))).

Табір для сина – то таке попадання, що я не маю достойних слів для похвали йому. Організаторам величезне дякую!

Щодо друзів і знайомих, то тут фонтан емоцій, я його відкрию в жж сильніше))), бо то таке непублічне. Просто дякую всім, хто допомагав, вигулював, спілкувався з нами, ми з дітьми дуже пишаємося нашими друзями!

---------------------

Первая часть.

Вторая.

Третья.

Четвертая.

Пятая.

Я люблю Киев, и давно)))). Впервые была там в классе 5-м, в лагере, кстати. Из того, что помню, выступала на радио с докладом о кроликах)))), потому что была членом кружка на станции юных натуралистов. До сих пор чувствую ужас от микрофона, как вцепилась в листок доклада, несмотря совет ведущего рассказывать своими словами ... А еще меня муж возил туда на День Валентина ... А потом ездила еще, и еще ...

Приятно поражают киевляне. Во-первых, кондукторы не берут денег за проезд детей, хотя в перечне льготников их нет. У нас в городе с 6-ти лет уже платно, причем водитель внимательно смотрит, не пропустит, иногда с подозрением спросит, нет ли уже шести? Во-вторых, в транспорте мне всегда, ВСЕГДА уступали место, так как я с ребенком. Даже иногда неудобно было ... А еще была интересная история. Я шла за сыном в лагерь, дорога была вверх по узкой лестнице, где два человека не разминутся. И при этом разговаривала по телефону. Сверху стояло человека четыре, я поднималась быстро, понимала, что меня ждут, чтобы пройти. И вдруг слышу в свой адрес отборные маты на предмет телефона. Я плохо реагирую и на лайт-брань, а тут такое ... Выскочила из той лестницы пулей. И тут ... Короче, ребята научили того филолога вежливости, насколько я могла увидеть, быстро удаляясь (я ж в лагерь спешила за Мишкой), еще и заставили крикнуть мне извинения. Вот так.

Киев чистый. Ну, конечно, я не была везде, наверняка есть разное, но то, что представлено туристам, критики не вызывает. Из минусов только засилье тополей, бедные аллергики ... Говорят, что для быстрого озеленения их когда-то насаждали, потому что они быстро растут, ну и у Днепра растут как водолюбивые.

Развлечения вполне можно найти по бюджетным ценам. И поесть также.

Большие растояния – это, конечно, факт печальный, времени убивалось очень много, иногда накатывала волна отчаяния. Хотя на метро как-то всё динамично, не так тоскливо. А городская електричка – это вообще чудо и спасение, быстрая, тихая, нам к дачам подвозила идеально.

С продуктовыми магазинами бардак на мой провинциальный взгляд)))). Большие супермаркеты далеко оказались, рыночки у станций метро какие-то подозрительные по качеству продукции… Ну, это ещё и из-за нашого места жительства так получилось, не во всём же должно везти)))).

Лагерь для сына - это такое попадание, что я не нахожу достойных слов для похвалы ему. Организаторам огромное спасибо!

По друзьям и знакомым - это фонтан эмоций, я его открою в жж сильнее))), потому что это такое непубличное. Просто спасибо всем, кто помогал, выгуливал, общался с нами, мы с детьми очень гордимся нашими друзьями!

 

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *